Українські займенники жаден і жоден у слов’янському контексті: походження, розвиток, норма
Р.О. КОЦА, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу історії української мови та ономастики
Інститут української мови НАН України
вул. Михайла Грушевського, 4, м. Київ, 01001
E-mail: rgomonai@ukr.net
https://orcid.org/0000-0002-2074-2250
Рубрика: Дослідження
Мова статті: українська
Анотація: У статті запропоновано узагальнену модель історичного розвитку українських означальних займенників жаден / жадний і жоден / жодний у загальнослов’янському контексті. На основі джерел XIV–XVIII ст., лексикографійних і діалектологічних матеріалів описано еволюцію цих форм, простежено їх графічне і фонетичне варіювання, з’ясовано взаємодію з аналітичними моделями заперечення на зразок ни одинъ та зіставлено український матеріал із відповідними фактами інших слов’янських мов. Установлено способи граматикалізації та чинники, які зумовили утвердження сучасної літературної норми жоден у середині ХХ ст.
Ключові слова: українська мова, означальні займенники, жаден, жодний, жоден, етимологія, кодифікація.
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
АЗР І – Акты, относящіеся къ исторіи Западной Россіи, собранные и изданные Археографическою коммиссіею (т. І: 1340–1506). (1846). Санктпетербургъ.
АППС 2 – Москаленко Л.А. (упор.). (2017). Акти Полтавського полкового суду 1683–1750. Збірник актових документів (кн. 2). Київ: КММ.
АрхЮЗР – Архивъ Юго-Западной Россіи, издаваемый Коммиссіею для разбора древнихъ актовъ (ч. 1–8). (1859–1914). Кіевъ.
АСД І – Архєографичєскій сборникъ документовъ, относящихся къ исторіи Сѣверозападной Руси (т. І). (1867). Вильна: Печатня Губернскаго Правленія.
Б.-Н. – Білецький-Носенко П. (1966). Словник української мови. Київ: Наукова думка.
Виш. Зач. – Сие писание зовется зачапка мудраго латынника з глупым русином в диспутацию. (1959). Іван Вишенський. Твори (с. 197–231). Київ: Держлітвидав.
Гр. XIV – Пещак М.М. (упор.). (1974). Грамоти XIV ст. Київ: Наукова думка.
Дн. Марк. – Лазаревскій Ал. (ред.). (1893). Дневникъ генеральнаго подскарбія Якова Марковича (ч. 1: 1717–1725). Кіевъ.
ДНПС – Синяк І. (упор.). (2019). Архів ранньомодерної Української держави (т. 2: Документи Ніжинського полкового суду 1736–1747). Київ.
ЕСУМ – Мельничук О.С. (ред.). (1982–2012). Етимологічний словник української мови (т. І–VI). Київ: Наукова думка.
Жел. – Желеховский Є., Недїльский С. (1885–1886). Малоруско-нїмецкий словар (т. I–II). Львів.
КЗ – Чепіга І.П., Колосова В.П. (упор.). (1971). Зіновіїв Климентій. Вірші. Приповісті посполиті. Київ: Наукова думка.
Коп. Пал. – Копыстенский Захарія. Палинодія (1878). Русская историческая библіотека издаваемая Археографическою Коммиссіею (т. 4: Памятники полемической литературы въ Западной Руси, кн. 1, с. 313–1200). Петербургъ.
Любл. бр. – Записова книга Люблінського Спаського братства 1551–1637 pp. (1929). Записки історично-філологічного відділу ВУАН, 21–22, 297–310.
Монастирі – Мицик Ю., Тарасенко І. (уклад.). (2015). Документальна спадщина Свято-Преображенського Максаківського монастиря ХVІІ–ХVІІІ ст.: зб. документів. Київ.
ОГ – Попи(с) границъ и шкодъ мєжи вєликого кня(з)ства Литовского и корүны Польскоє. (1546). [Б. м. в.].
Песн. п. – Старинный южнорусский перевод Песни песней с послесловиями о любви. (1861). Основа, ноябрь-декабрь, 49–57.
ПЄ – Чепіга І.П., Гнатенко Л.А. (упор.). (2011). Пересопницьке Євангеліє, 1556–1561: Дослідження. Транслітерований текст. Словопокажчик (2-ге вид., допов.). Київ.
Рідна мова – Чистота й правильність української мови. (1933). Рідна мова, 7, 254.
Розов – Розов В. (1928). Українські грамоти (т. 1: XIV в. і перша половина XV в.). Київ: УАН.
РУАС – Кримський А., Єфремов С. (ред.). (2007). Російсько-український словник [електронна версія, підгот. О. Телемко]. Київ.
СБГ – Онишкевич М.Й. (1984). Словник бойківських говірок (ч. I–II). Київ: Наукова думка.
СлБГ – Гуйванюк Н.В. (ред.). (2005). Словник буковинських говірок. Чернівці: Рута.
ССУМ – Гумецька Л.Л. (ред.). (1977–1978). Словник староукраїнської мови XIV–XV ст. (т. 1–2). Київ: Наукова думка.
СУГП – Аркушин Г. (2025). Словник українських говірок Підляшшя. Луцьк.
СУМ – Білодід І.К. (ред.). (1970–1980). Словник української мови: в 11 т. (т. I–XI). Київ: Наукова думка.
СУМ 16–17 – Гринчишин Д. (ред.). (1994–). Словник української мови XVI – першої половини XVII ст. (вип. 1–). Львів.
Удвари – Удвари И. (2005). Собрание источников для изучения русинской письменности. II. Епископы Гавриил Блажовский, Мануил Ольшавский, Иоанн Брадач и их время. Ниредьхаза.
УЄ № 62 – Учительне Євангеліє. (1635). Височани. – Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, ф. 2, № 62.
Хіт. зб. – Гнатюк В. (1897). Леґенди з Хітарського збірника, 1-ої пол. XVIII в. Записки товариства імені Шевченка, 2 (16), 1–38.
ЭСБМ 3 – Мартынаў В.У. (рэд.). (1985). Этымалагiчны слоўнiк беларускай мовы (т.3). Мiнск: Навука і тэхніка.
ЭССЯ 25 – Трубачев О.Н. (ред.). (1999). Этимологический словарь славянских языков: Праславянский лексический фонд. Вып. 25: *neroditi – *novotьnъ(jь). Москва: Наука.
AS – Radzimiński Z., Skobielski P., Gorczak B. (1887–1910). Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie (т. I–VII). Lwów: Z drukarni Instytutu Stauropigiańskiego.
BD – Bogdan I. (1913). Documentele lui Ştefan cel Mare. Bucureşti.
Cost. – Costăchescu M. (1931–1932). Documentele moldoveneşti înainte de Ştefan cel Mare (vol. I–II). Iaşi.
Cost. D. – Costăchescu M. (1948). Documente dela Ştefan cel Mare. Iaşi.
ЛІТЕРАТУРА
Антоненко-Давидович Б.Д. (1970). Як ми говоримо. Київ: Радянський письменник.
Астаф’єва М.М., Воронич Г.В. (2014). Словник гуцульських говірок Річки та Яворова (кн. 1: А–Ж). Івано-Франківськ: Місто НВ.
Бандрівський Д.Г. (1960). Говірки Підбузького району Львівської області. Київ: Вид-во АН УРСР.
Бевзенко С.П. (1960). Історична морфологія української мови. Ужгород: Закарпатське обласне видавництво.
Глуховцева К.Д. (ред.). (2021). Словник українських східнослобожанських говірок. 2-ге вид., зі змін. й допов. Київ: Талком.
Голоскевич Г. (1929). Правописний словник (за нормами Українського правопису Всеукраїнської Академії Наук). Харків.
Грінченко Б. (упор.). (1907–1909). Словарь української мови (т. I–IV). Київ.
Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. (1965). Курс сучасної української літературної мови (ч. 2). Київ: Радянська школа.
Закревскій Н. (1861). Словарь малороссійскихъ идіомовъ. Закревскій Н., Старосвѣтскій бандуриста (кн. 3, с. 245–628). Москва.
Лиса Г.І. (2020). Пісня пісень XV ст. в історії української мови. Науковий вісник кафедри Юнеско КНЛУ. Серія: Філологія. Педагогіка. Психологія, 39, 36–44.
Наконечний М. (1928). Українська мова. Харків: Рух.
Огієнко І. (1924). Український стилістичний словник: підручна книжка для вивчення української літературної мови. Львів: Друкарня НТШ.
Пиртей П.С. (2001). Словник лемківської говірки. Матеріали до словника. Legnica – Wrocław.
Піпаш Ю.О., Галас Б.К. (2005). Матеріали до словника гуцульських говірок (Косівська Поляна і Росішка Рахівського району Закарпатської області). Ужгород.
Самійленко С.П. (1970). Нариси з історичної морфології української мови (ч. 2). Київ: Вища школа.
Синявський О. (1941). Норми української літературної мови. Львів: Українське видавництво.
Смаль-Стоцький С., Ґартнер Ф. (1893). Руска Граматика. Львів: Друк наукового т-ва імені Шевченка.
Тимченко Є. (1918). Українська граматика для ІІІ і IV кляси шкіл середніх. Київ: Друкарня т-ва «Криниця».
Трубачев О.Н. (1958). Лингвистическая география и этимологические исследования. Вопросы языкознания, 1 (VIII), 16–33.
Чабаненко В.А. (1992). Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини (т. 1: А–Ж). Запоріжжя.
Шевельов Ю. (2002). Історична фонологія української мови (пер. з англ. С. Вакуленка, А. Даниленка). Харків: Акта.
Шкрумеляк М.С. (2016). Тлумачний словник-довідник гуцульських говірок. Івано-Франківськ: ІФОЦППК.
Brückner A. (1927). Słownik etymologiczny języka polskiego (t. I–II). Kraków.
Gebauer J. (1929). Historická mluvnice jazyka českého. Dil IV. Skladba. Praha: nákladem České akademie věd a umění.
Gebauer J. (1960). Historická mluvnice jazyka českého. Díl III. Tvarosloví, I. Skloňování. Praha: Nakladatelství Československé akademie věd.
Holub J., Kopečný F. (1952). Etymologický slovník jazyka českého. Praha: Státní nakladatelství učebnic.
Jagić V. (1881). Zur Etymologie von žaden / žádný. Archiv für slavische Philologie, 5, 161–163.
Keller F., Twardzik W. (2000). Rozmyślania przemyskie: transliteracja, transkrypcja, podstawa łacińska, niemiecki przekład (t. 2). Freiburg im Breisgau: Weiher.
Koźmiński M. (2025). Iżadny nie ostał z nich tu żyw – staropolskie zaimki z przedrostkiem i- w perspektywie porównawczej [Masters theses]. Kraków.
Machek V. (1957). Etymologický slovník jazyka českého a slovenského. Praha: Nakladatelství Československé akademie věd.
Nahtigal R. (1952). Slovanski jeziki (2-a izd.). Ljubljana: Univerza Ljubljani.
Oberpfalcer F. (1927). Negace žádný. Časopis pro moderní filologii a literatury, XIII, 204–210.
Rejzek J. (2012). Český etymologický slovník. Voznice: Leda.
Skok P. (1971). Etimologijski rječnik hrvatskoga ili srpskoga jezika (kn. I: A–J). Zagreb: Jugoslavenska Akademija Znanosti i Umjetnosti.
Stanislav J. (1956). Dejiny slovenského jazyka. Diel I: Úvod a hláskoslovie. Bratislava: Vydavatelstvo Slovenskej Akadémie Vied.
Vaillant A. (1931). Slovene (n)obeden “aucun”. Revue des Études Slaves, 1–2 (11), 65–67.
Статтю отримано 09.01.2026 Статтю схвалено 19.03.2026 Статтю опубліковано 00.00.2026