Проблеми правопису префіксів і суфіксів в «Українському правописі» 2019 року
Н.В. ПУРЯЄВА, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу історії української мови та ономастики
Інститут української мови НАН України
вул. Михайла Грушевського, 4, м. Київ, 01001
E-mail: puriajeva123@gmail.com
https://orcid.org/0000-0003-0986-4676
Рубрика: Дискусії
Мова статті: українська
Анотація: У статті проаналізовано деякі дискусійні правила написання префіксів і суфіксів, подані в новій редакції «Українського правопису» 2019 р. Зокрема, зауваження і пропозиції стосуються правописних нововведень, які відрізняють цю редакцію від попередніх: варіантне написання префіксів-аломорфів архі- / архи-; усунення агентивних суфіксів -чик (-щик); правопис дериватів із суфіксом -ив-(-о); рекомендації щодо використання суфіксів для творення фемінних відповідників до чоловічих назв; тенденції до усунення іншомовних компонентів у прикметникових суфіксах -ичн-(-ий), -ічн-(-ий) [(-їчн-(-ий)] тощо. Запропоновано розширити перелік префіксів, передавання яких регламентуватиме правопис, а щодо окремих формантів висловлено застереження утриматися від кодифікаційних заходів до їх повної узуалізацїї.
Ключові слова: український правопис, правопис префіксів і суфіксів, фемінітиви, прикметникові суфікси.
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
Гол.-1929 — Голоскевич Г. (1929). Правописний словник. За нормами Українського правопису Всеукраїнської Академії Наук. Харків: б. в.
ЕСУМ-2003 — Етимологічний словник української мови. (2003). Том 4. Київ: Наукова думка.
ІС-1985 — Інверсійний словник української мови. (1985). Київ: Наукова думка.
Проєкт-1999 — Український правопис. Проект найновішої редакції. (1999). Київ: Наукова думка.
УП-1928 — Український правопис. (1928). Харків: Державне видавництво України.
УП-1997 — Український правопис. (1997). Київ: Наукова думка.
УП-2019 — Український правопис. (2019). Київ: Наукова думка.
УП-2019п — Український правопис. (2019). Схвалено кабінетом Міністрів України (Постанова № 437 від 22 травня 2019 р.) http://surl.li/cvvjh (дата звернення: 23.03.2023).
ЛІТЕРАТУРА
Білоусенко П.І. (1993). Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого роду). Київ: КДПІ.
Винокур Г.О. (1959). Орфография как проблема языка. Избранные работы по русскому языку (с. 463—467). Москва: Учпедгиз.
Городенська К.Г. (2020). Морфолого-словотвірне перевнормування запозичених прикметників в усталених словосполученнях. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Філологія», 1(43), 92—99.
Кровицька О. (2002). Назви осіб в українській мовній традиції ХУІ—ХУІІІ ст. Семантика і словотвір. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України.
Меркулова О. (2014). З історії речовинних найменувань (суфікс -иво в українській мові). Волинь філологічна: текст і контекст. Лінгвостилістика ХХІ століття: стан і перспективи, 17, 202—211. Луцьк: Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки.
Німчук В.В. (2002). Проблеми українського правопису ХХ — початку ХХІ століття. Київ: Інститут української мови НАН України.
Німчук В.В., Пуряєва Н.В. (упор.). (2004). Історія українського правопису XVI—XXстоліття: Хрестоматія. Київ: Наукова думка.
Плотникова Л.И. (2004). Словотворчество как феномен личности (порождение, функционирование, узуализация нового слова) [Афтореферат дис. … доктора филол. наук.]. Белгород. http://surl.li/gyown (дата звернення: 23.03.2023).
Селігей П.О. (2008). Пуризм у термінології: український досвід на європейському тлі. Мовознавство, 1, 49—66.
Солодкая О.И. (2020). Вещественные существительные с суффиксом -в- и его алломорфами в русском языке: диахронический аспект. Журнал Белорусского государственного университета. Филология, 3, 58—67. http://surl.li/gyoyt (дата звернення: 23.03.2023).
Tazinski М. (2006). Opaniach ipanach. Polskie rzeczowniki tytularne i ich asymetria rodza- jowo-plciowa. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN.