Онімний простір сучасної української мови: внутрішньо- та позамовні чинники стабільного функціонування

С.О. ВЕРБИЧ, доктор філологічних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник відділу історії української мови та ономастики
Інститут української мови НАН України
вул. Михайла Грушевського, 4, м. Київ, 01001

E-mail: sviatoverb@ukr.net
https://orcid.org/0000-0003-4671-1898

Рубрика: Дослідження
Мова статті: українська

Анотація: У статті схарактеризовано внутрішньо- та позамовні чинники, які впливають на стабільність онімного простору української мови. Серед внутрішньомовних – творення певної власної назви за притаманною їй дериваційною моделлю; відповідність того чи того оніма сформованій мовній нормі. З-поміж позамовних – рівень духовної і політичної культури суспільства та його національної свідомости. З’ясовано, що такий вплив найбільшою мірою позначається на двох класах онімної лексики – антропонімах і топонімах, а також на відтопонімних дериватах – назвах жителів відповідного поселення (катойконімах) і похідних прикметниках (ад’єктонімах). Наголошено на обов’язковості в сучасному українському офіційному мовленні трикомпонентної антропонімної формули (ім’я, по батькові, прізвище); усуненні варіантности у відмінюванні українських прізвищ чол. роду з присвійним суфіксом –ів. Аргументовано думку, що основним засобом творення катойконімів в українській мові є суфікси –ц-(-і) (мн.), –ець, –к-(-а) (одн.). Порушено актуальну проблему усталення дериваційних моделей ад’єктонімів та їх унормування. Зроблено висновок, що її розв’язанню сприятиме уважне вивчення історичних закономірностей творення і вживання ад’єктонімів в українській мові, а також урахування тривалої місцевої традиції, підтвердженої історичними фактами. Проаналізовано деструктивний вплив на український ойконімний простір численних невмотивованих ідеологійних перейменувань радянської доби, а також штучних утворень із російськомовною структурою, акцентовано на потребі очищення вітчизняного ойконімікону та урбанонімікону від таких назв.

Ключові слова: ад’єктоніми, антропоніми, катойконіми, ойконіми, онімний простір, урбаноніми, штучні назви (перейменування).

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

АЮЗР – Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе (ч. І–VIII). (1859–1914). Киев.
ССУМ – Гумецька Л.Л., Керницький І.М. (ред.). (1977–1978). Словник староукраїнської мови XIV–XV ст. (т. І–ІІ). Київ: Наукова думка.
СУМ XVI–XVII – Гринчишин Д., Чікало М., Войтів Г. (ред.). (1994–2022). Словник української мови XVI – першої половини XVII століть (вип. 1–18–). Львів: Інститут українознавства імені І. Крип’якевича НАН України.УП – Український правопис. (2019). Київ: Наукова думка.

ЛІТЕРАТУРА

Бабкіна В.Л., Полегайлов О.Г., Сергійчук Г.С. та ін. (упор.). (2003). Історія Теофіпольщини. Історичний нарис та збірник документів Центрального державного історичного архіву України, м. Київ (т. 1: Давні акти). Хмельницький.
Бучко Д.Г., Ткачова Н.В. (упоряд.). (2012). Словник української ономастичної термінології. Харків: Ранок-НТ.
Вербич С.О. (2014). Трансформація українського онімного простору: внутрішньо- та позамовні чинники. Мовознавство, 2, 15–23.
Вербич С.О. (2019). Сучасні ойконіми України з російськомовною структурою: нормативний аспект. Записки з українського мовознавства, 1 (26), 125–134.
Гнатюк В. (1898). Das Volksleben der Ruthenen. Von Professor Alexander Barwińskij (Aus dem Werke “Die österreichisch-ungarische Monarchie in Wort und Bild. Galizien”), 4^o, с. 376–440. Записки Наукового Товариства імени Шевченка (т. ХХVI, кн. VI, с. 43–45). Львів.
Горпинич В.О. (2003). Слов’янська ад’єктонімія і катойконімія. Дніпропетровськ: Пороги.
Горпинич В.О. (2012). Проблеми нормування відтопонімних прикметників. Нариси з пропріальної та апелятивної словотвірної дериватології. Серія: Ономастика та апелятиви, 37, 109–127. Дніпропетровськ.
Добош О. (2020). Зміна закарпатських населених пунктів із компактним проживанням угорців: спроба та результати відновлення історичних угорських найменувань у 1989–2000 роках. Угорсько-українське пограниччя: етнополітичні, мовні та релігійні критерії самоідентифікації населення (с. 319–337). Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України.
Єфименко І.В. (2023). Деякі зауваги до передавання власних назв в «Українському правописі» 2019 року. Українська мова, 3, 68‒83. https://doi.org/10.15407/ukrmova2023.03.068
Загнітко А., Кудрейко І. (2012). Національно-культурні пласти урбанонімно-ландшафтного простору: найменування вулиці. Лінгвістичні студії, 24, 138–142. Донецьк.
Карпенко Ю.О. (1963). Слов’яно-романські взаємини у буковинській топоніміці. Славістичний збірник (с. 158–170). Київ: Вид-во АН УРСР.
Керста Р.И. (1975). Некоторые вопросы украинской исторической антропонимии. Доклады и сообщения Львовского отдела Географического общества УССР, 5, 94–96. Львов.
Кордуба М. (2023). Територія і населення України. Географічний і статистичний огляд = Le territoire et la population de l’Ukraine. Contribution géographique et statistique (пер. з франц. Н. Наумової). Київ – Кам’янець-Подільський: Рута.
Крикун М., Піддубняк О. (упоряд.). (2008). Документи Брацлавського воєводства 1566–1606 років. Львів: Наукове товариство імені Шевченка.
Левицкий В. (изд.). (1912). Матеріалы по исторіи Почаевской лавры (т. 1). Почаевъ.
Литвинчук Л.В. (2007). Відтопонімні прізвищеві назви Житомирщини XVI–XVII століть. Студії з ономастики та етимології. 2007 (с. 179–187). Київ.
Лучик В.В. (2002). Політика і практика називання: 10.1. Стосунок до називання національних груп і меншин. Słowiańska onomastyka. Encyklopedia (t. 1, s. 276–277). Warszawa – Kraków.
Мужилко О. (упор.). (2012). Вулиці Києва: історичні та нові назви (вип. 3: 1990–2010 роки). Київ: Бужани.
Пахомова С. (2018). Чи притаманне ім’я по батькові українцям? Екзиль, 6, 19–22.
Пахомова С. (2019). Онімійна номінація в діахронії. Пряшів.
Редьква Я., Лопуляк Л. (2007). Сліди слов’яно-романської взаємодії в ойконімії Буковини. Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Слов’янська філологія,  354–355, 62–66. Чернівці.
Редько Ю.К. (1968). Довідник українських прізвищ. Київ: Радянська школа.
Славець О.(о.). (2021). З історії Студеного – села у лоні Греко-Католицької Церкви. Ужгород: РІК-У.
Фаріон І. (2021). Соціальні передумови динаміки функціювання прізвищевих моделей –ич, –ович (-евич) / –енко: діахронічний аспект. На пошану Кирила Йосиповича Галаса (до 100-річчя з дня народження). Науковий вісник Ужгородського ун-ту. Серія: Філологія,  1 (45), 456–462.
Чорний О., Мандзяк О. (2014). Не загубились села у віках: дослідження, знахідки, відкриття. Чернівці: Друк Арт.
Чучка П.П. (1964). Словотвір відтопонімних прикметників Закарпаття. Тези доп. та повід. XVIII наук. конф. Ужгородського держ. ун-ту. Серія мовознавча (Ужгород, травень 1964 р.) (c. 39–44).
Шульган О.В. (2017). Ойконімія України ХХ століття (еко- та соціолінгвістичні аспекти) [дис. … канд. філол. наук]. Тернопіль.
Шульгач В.П. (2001). Ойконімія Волині: Етимологічний словник-довідник (c. 166–180). Київ: Кий.
Ящук Л.В. (упор.). (2018). Кременецька земська книга 1578 року. Кременець: Кременецько-Почаївський держ. іст.-архіт. заповідник.
Kowalik-Kaleta Z. (2007). Historia nazwisk polskich na tle społecznym i obyczajowym (XII–XV wiek). T. I. Warszawa.